Ще зі самого анонсу ми чекали Child of Light, затамувавши подих. Бо ж не щодня у грі Ubisoft логотип компанії з’являвся не першим. Не щодня розробники динамічних стрілянок беруться робити рольову гру. І тим паче рідко велика компанія створює забавку, яку не продаватиме на дисках.

І що ми отримали на виході? Після двох з половиною проходжень можна впевнено стверджувати, що Child of Light — чудова гра. А як казка вона ще краща.

Хочеш, тобі казку розповім…

А розпочинається вона, як не дивно, у нашому, справдешньому світі — Австрії кінця 19-го сторіччя.

Був собі герцог, жив-поживав, добра наживав, гарну жінку мав і дочку виховував. Та якось прийшла лиха година, і залишився герцог без дружини. Хоч довго й люто побивався вдівець, самотність узяла своє, тож знов побіг він під вінець. Весілля нове відбутись мало скоро, і тут, о трясця, герцогівна Аврора поринула в глибокий сон, поринула в пітьму. Ох, бідолашний таточко, ох весело йому. Та Аврора померла лиш в Австрії, а прокинулась в дивнім краю, й аби від пітьми його порятувати, розпочала мандрівку свою…

Ще до першого дотику до клавіш чи кнопок ґеймпада, Child of Light легко закохує гравця у себе. Стилем, музикою, голосом оповідачки, малюнком. Так, не графікою, а саме малюнком, адже недарма у титрах до гри переважна більшість імен — художники з Ubi-art. Ці хлопці надихалися ілюстраціями європейських художників 19-го століття і створили без перебільшення одну з найкрасивіших ігор в історії, аж не хочеться забирати палець з F12.

Окрім очей, гра не перестає тішити й вуха. Бездоганне музичне оформлення від француженки Беатріс Мартін, від тужливого фортепіанного перебору до могутніх бойових оркестровок, вдихає ще більше життя у світ, де нам не чути голосів. Саме так — окрім оповідачки, котра мов заколисує нас до сну, гра не має озвучення. І всі вірші, якими так хвалилися розробники (чудові вірші, до речі), доведеться читати щонайбільше під музику.

Казковий світ Лемурії — прекрасний і похмурий водночас. Сумний, навіть так. Як правильні європейські казки, де не обходиться без горя, відчаю і смерті, адже вони — обов’язкова платня за щасливий кінець.

У тілі принцеси Аврори, дівчинки з крильцями, мечем і небувало живим волоссям, нам належатиме побувати на плавучих островах, селищі, де прокляття перетворило всіх мешканців на круків і місті, де мешкають миші (не прокляті миші, а миші-миші), у нутрощах живої гори, вимерлому рибальському селищі та опуститися на самісіньке дно світу. І все для того, аби зібрати три сили світла — сонця, місяця й зірок — та перемогти Пітьму.

Та Аврора буде не сама — з плином подорожі вона здобуватиме нових друзів: веселу та сумного блазнів Тристіна й Рубеллу, меркантильного мишенятка Роберта, боягузливого чаклуна Фінна та інших. Помітили, що до кожного вжито лише одне означення? Бо так і є, всі персонажі мають одну рису характеру і край. Однак треба бути телепнем, аби називати це недоліком, адже, перепрошую, у нас тут з вами КАЗКА. І в її межах персонажі дуже навіть вдало змайстровані: у кожного з приятелів своя історія (яка теж розвиватиметься у ході сюжету), своя неповторна манера говорити (віршування це тільки посилює) і своя втрата. А ще вони помічні нам у бою.

…Як проти пітьми друзів билося сім…

Перше, що слід запам’ятати: Child of Light — НЕ платформер. І навіть перших двадцять хвилин, коли ми ще не здобули меча і крилець, можна назвати платформером з помітною натяжкою. Але гра дуже скоро показує своє ігроладне обличчя.

Якщо вже і шукати яку подібність, то найближчою до „Дитяти світла“ буде Aquaria: теж необмежене пересування у всіх напрямках, великі мапи з купою побічних маршрутів та прихованих скарбів тощо. Часто трапляються перешкоди у вигляді рухомих лез, краплин лави чи електророзрядів, однак треба дуже постаратися, аби загинути від них. Ці елементи внесли радше, щоб якось розбавити подорожі… та знайти заняття для Іґнікулюса.

Ще на старті своїх мандрів Аврора знайомиться зі світляком на ймення Іґнікулюс, служителем Королеви світла, що пообіцяв не зводити очей з Аврори. Світляк, до речі, — ігровий персонаж. І хоча розробники часто казали про кооператив, гру можна пройти самому, просто Іґнікулюса ви контролюєте мишею або правим стіком ґеймпада. Та все ж не варто ігнорувати такий кооп, якщо у вас є дитина чи не дуже ґеймерські дівчина чи хлопець. Світляк не вимагає надзусиль, але завжди буде потрібним у мандрах — відкриватиме скрині, до яких не сягає Аврора, освітлюватиме темні тунелі, збиратиме пилок зі світла квітів (який відновлює здоров’я і ману), тимчасово зупинятиме пастки та розв’язуватиме кілька загадок, заснованих на використанні світла й тіні.

Однак добру половину гри (якщо не більше) ми проведемо у сутичках, які оголюють рольову природу Child of Light.

Покрокові бої у форматі „двоє проти всіх“ — доволі звична річ для ролівок, зокрема японських. Та що там, навіть у нещодавньому „Патику істини“ були точно такі ж. Проте у Child of Light є одна особливість, а саме тривалість чаклування.

Під час бою внизу екрана видно смужку зі синім та червоним відрізками. Синій відрізок — черга ходу, пересування на якому залежить від швидкості персонажа. А кожна його дія — напад, захист, чари, випите зілля — має свою тривалість виконання. І якщо, скажімо, нам вдасться атакувати ворога, котрий якраз перебуває у червоній смужці, то зіб’ємо його атаку і ще відсунемо назад у черзі атаки. Вороги теж навчені цій штуці, тому постійно доводиться міркувати, встигнемо ми застосувати сильний, але могутній прийом, чи краще зробити швидку атаку, яку ворог точно не перерве. І тут в пригоді знову стане Іґнікулюс, який у бою може сповільнювати ворогів, доки йому дозволяє запас енергії.

Переривати чужі атаки та уникати збивання своїх — справа, яку слід засвоїти якнайшвидше, інакше у бійках доведеться сутужно. Та вигадати єдино правильної тактики не вийде — з часом з’являються вороги з конкретними слабостями і опором, що вміють відповідати на кожну збиту атаку. І чимдалі, тим частіше доводиться покладатися на зілля та вчасну зміну напарників.

Кожен із товаришів, як і сама Аврора, має своє дерево здібностей з трьома гілками спеціалізацій — Рубелла може бити ворогів швидкими атаками або стати потужним цілителем. Фінн має вибір — опанувати потрошку три стихії чи одну. А сама Аврора обирає між силою меча або чарів Світла різного ступеня забійності. Рівні у грі набираються швидко, тож до фіналу ваші герої легко можуть опанувати дві гілки з трьох, а то й більше.

У бою напарників можна змінювати будь-коли (навіть саму Аврору), поєднуючи їх переваги атаки і захисту — таке особливо корисне для босів, котрі вміло протистоять перериванню заклять. І хоча таких тут мало (шестеро сюжетних і трійко міні-босів), бійки з кожним вимагають особливого підходу. Та особливо складними їх не назвеш — а причиною тому є переповнений інвентар гравця.

Цікаві факти про світло

Світло — не лише метафоричний образ гри, а й своєрідний ігроладний елемент, здатний впливати на ворогів, відмикати двері чи розбивати зачаровані перепони. Непогані такі можливості. Але й наше звичне світло — далеко не таке просте явище. І PlayUA готове поділитися цікавинками:
1.Світло від Сонця сягає Землі за 8 хвилин і 12 секунд, а від Місяця — за 1,255
2.Люди та примати мають три рецептори на визначення кольору. У комах та певних птахів їх чотири, що дозволяє розрізняти значно більше кольорів.
3.Різні спектральні барви мають різну швидкість, рухаючись крізь певні речовини. Так Ісаак Ньютон завдяки скляній призмі розщепив видиме світло, а ми можемо бачити веселку.
4.Світло — це водночас і хвиля, і частка. Ага, і вивчіть фразу „корпускулярно-хвильовий дуалізм“, це круто.
5.Швидкість світла — приблизно 300 000 км/с.
6.Ніхто і ніщо не може перевищити швидкість світла. Тільки Флеш.
7.Якби ви все ж могли перевищити швидкість світла, то не відображалися б у дзеркалі.

…І чимало принад на шляху знайшли цім

Що, затяті рольовики, облизуєтеся в передчутті купи зброї, обладунків та іншого луту? Дзуськи!

Усе, що вас чекає, — літри корисних настійок та покращення характеристик персонажів. А бойове спорядження тут заміняють… різнобарвні камінчики.

Окулі (^_^) — так називаються коштовності, що їх Аврора знаходить у скринях та отримує за квести. Попервах ми зустрічаємося лише з крихітними уламками трьох барв. Та система крафтингу мало що дозволяє з трьох кавалків одного каменю зробити більший, тут можна поєднувати між собою різні самоцвіти. Сапфір з рубіном утворюють аметист, смарагд із сапфіром — турмалін, а всі три самоцвіти вкупі утворюють діамант. Дослідним шляхом можна здобути ще кілька різновидів Окулі, а з урахуванням чотирьох градацій кожного самоцвіту обіцяні 600 комбінацій не здаються такими фантастичними.

Зібравши Окулі, його можна помістити в одну з трьох ланок персонажа — нападу, захисту чи чарівних властивостей. І в кожній ланці один і той же самоцвіт матиме різні властивості — сапфір насичує атаки чарами води, захищає від водяних атак або ж підвищує шанс ухилення під час чаклування. Простору для маніпуляцій, зважаючи на шляхи розвитку кожного персонажа, вистачає. А можна плюнути на команду і замість підсилення камінцями товаришів створити найбільші Окулі для Аврори.

Настійки, про які вже було мовлено не раз, тут на кожен смак — цілющі, захисні, прискорювальні, анти-переривальні тощо. Гравець, який обнишпорює всю мапу, ніколи не матиме з ними клопоту, але проблема в тім, що навіть простування по сюжету допоможе їх зібрати удосталь, аби пережити фінальні битви гри, бо ж у першій половині можна взагалі не користуватися зіллями.

Однак, це дрібні причіпки. Бо і не бійки головні у Child of Light. А світ і відчуття пригоди.

Гаразд, а де ж тоді недоліки, запитаєте ви?

А нема їх! Об’єктивних, принаймні. Так, поступки у бойовій системі і надмір корисних настійок бентежать. Фінал настає занадто швидко — не по тривалості (9-11 годин подарує вам гра), а композиційно. Та й про світ нам повідали зовсім скупо, зважаючи на детальність його проробки (зберіть усі приховані записи, збагнете, про що я).

Особистих претензій кожен може знайти чимало. Комусь не сподобається грати за дівчинку, хтось не любить вірші, а дехто фиркатиме „фу-фу-фу, що за фігня, за що ставити таку оцінку?“. Але це як шукати плями на сонці — можна, а чи потрібно?

Ми звикли казати, що ігри — це мистецтво. А „Дитя світла“ — одна з тих рідкісних робіт, які можуть це довести тим, кого ми любимо: обранцям, дітям, батькам. Child of Light — це чудова казка, дитяча книга, що ожила. А хороші казки, як відомо, не мають вікових обмежень.